Про Гоголя і прислужника імперії

Сказати чесно, Гоголя ми ніколи не любили, за винятком "Тараса Бульби", звісно. А усі ці "Миргороди", "Івани Івановичи та Івани Нікіфоровичи" та інші "Старосвітські поміщики" - суцільне занудство. Не кажучи вже про "Мертві душі" - річ настільки занудну, що навіть автор занудився її писати. Петербурзький цикл - морок і психічні відхилення, "Ревізор" - картинки з життя в тераріумі, причому тераріумі не нашому, а чужому. "Вечори на хуторі" - картонні перекази народних сюжетів.

От Сомов, той, який Орест, справляв на нас зовсім інше враження - начебто й російською, начебто й імітація, але читаєш і віриш.

Тому ми ніколи не могли зрозуміти, чому всі так побиваються за тим Гоголем. Гоголь - український письменник! А власне навіщо? Щоби що? Він кращим стане чи гіршим, якщо його оголосити українським? Чи ми станемо кращими? Якщо вже приспічило когось оголошувати українським, то краще вже Сомова, їй богу.

Хоч насправді прикметник "український" біля свого імені треба заслужити. І не місцем прописки, а справами. Український художник - це не про народження, це про очі нації. Український музикант - це про вуха нації. Український письменник - це про язик нації. І якщо цей язик говорить іноземною мовою, то з чого ви взяли, що він наш?

Справа не в тому, щоб очорнити (або ж закаляти) Гоголя, бо йому і в російській літературі непогане місце відвели разом із "Шинеллю", йому нічого не зробиться від наших слів. Справа не в тих, хто вже давно помер...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике