Олександре Петровичу, де ви там, летіть, чекаємо !

Це я так ворожу. У Сосниці, на батьківщині Олександра Довженка. Як він хотів, по війні, жити в Україні і як його тримали у Москві, у своєрідному полоні (Іван Дзюба говорив мені, що голова КГБ України Федорчук казав йому: Довженко - ось хто справжній ворог, він й інших збивав з путі праведного... А з ним, мовляв, "цяцькались". Його треба було просто знищити. Ошибочка вишла).

Лиш зрідка Довженко наїздив в Україну. А з 1952-го щоліта жив у Новій Каховці, збирав матеріал для "Поеми про море".

2 листопада 1952 р. Довженко летить до Києва з півдня України. Щоби потім їхати до Москви. І записує в щоденнику:

"Я ХОЧУ ЖИТИ НА ВКРАЇНІ. Що б не було зі мною. Хай навіть скоротять мені недовгі вже мої літа, я хочу жити на Вкраїні. Нехай зневага і зло людське вирують коло мене, хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі службовці-людожери, якщо їм треба так.
Я України син, України. Родила мене мати в степу, у полі зростав я, знав щастя і горе у полі – велике життя - і у перетворенім степу над Великою урочистою рікою серед народу, да поживу я, втішу своє серце, порадуюсь щастю його. Лечу.
В самольоті. Над Дніпром лечу над степами без кінця і краю. Сльози радості не можу стримати. Україно, Дніпре, щастя моє. Яка ж ти красива, яка велична, земле моя! Скільки багатства в тобі, скільки людської краси. Краю мій, який щасливий я, що пролітаю над тобою, що мої очі втопають у роскоші твоїх далеких далеких обріїв, у Дніпрових водах у біл...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике