Сподобайте, люде, хрін

І дід з бабою, і батько з матір’ю не втомлювалися навчати: на столі завше має лежати хліб, сіль і … хрін. Таке, на перший погляд, алогічне сусідство не відразу й сприймалося. Хлібина, зрозуміло, давала людині життя, зарятовувала в голодні зими минулого століття і не одні. Що ж до солі, то без неї та води, як мовиться, також ані туди, ані сюди. А з якого ж це побиту хрону така висока шана? Адже кожен із нас, коли тер його, то рясно сльози проливав. Одначе ніхто не тримає на цей крутий фітонцид гніву в душі. Натомість зусюди тільки й чуються похвальні слова. Бо ж вельми корисний такий непримітний корінець. Якщо сподобаєш його, то ще долучить із десяток літ пружної ходи і ясної голови.

Скажімо, може спровадити із зубів триклятущий карієс. Точніше, не дає піднімати голову анафемським бактеріям, котрі його спричиняють. Та хіба тільки з мікробами ворогує хрін! Природа заклала в його корінець ще й болезаспокійливу, протизапальну та відхаркувальну змогу. А якими чистими стають зуби від цього багаторічного агресивного овочу! Ніби сльози морських німф або ж перли на вітрині ювелірного магазину. Однак це лишень росинка чеснот пекучого фітонциду. Аби надати йому особливого статусу, навіть за часів войовничого атеїзму в церквах запечене порося святили з білою хрониною в роті. Хоча всім у винахідливості втерли носа тямовиті поляки – на Великдень вони додумалися варити суп із хрону. Але така хвацька страва – не для всякого організму.

За хрін часто мовиться: як зрос...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике