Язичництво злягалося з більшовизмом...

..Чернігів завжди любив дерева та деревні оселі; попри безліч воєн та попри безліч пожеж це місто зберігає майже зразкові деревні пристановища, будинки-кораблі, будинки-ковчеги та й самий поліщук, що завжди був бортником та рибалкою постійно контактував із деревами або перетворюючи їх на човни або відвойовуючи їх у бджіл. Підземне житло може налякати поліщука. Житло, що ховається у середині стовбура - ніколи.

Згадайте Павла Тичину, тоді ще семинариста та криптоязичника водночас, якому доводилося співати у чернігівських печерних монастирях скандинавської династії - він писав про невитравний крижаний жах, що був огортав його під час підземного співу.

Народ ріки. Народ дерева. Народ деревини. Народ човна. Народ борті та бортницьких рун. Саме на поліщуцьких обрядах та замовляннях зійшло у тичиновій поезії те, що є вартим прочитання й що зверхньо та несправедливо було названо дитячими віршами, хоча надто багато тотемів зі світу деснянської флори та зі світу деснянської фауни переповнює ті вірші.

Язичництво та націонал-більшовизм завжди злягалася та шлюбилися впродовж нашої історії, сумна доля Тичини свідчить про те, що криптоязичник завжди може перетворитися на націонал-більшовика й тому залишаючи деревний Чернігів за Стрижнем та проходячи повз будівлю колишньої духовної семінарії, важко не помітити волхвівського сусідства деревних осель та язичницьких дубів. Бджоли, дикий мед, човни, дубові човни та дубові оселі, але треба співати під землею...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике