Вижити і зберегти людське обличчя (щодо Голодомору на Батуринщині)

У четверту суботу листопада українці поминають душі співвітчизників вбитих голодом у 1932 – 1933 роках. Питання про те, скільки їх було, донині залишається відкритим. Дослідники нараховують 4,5, 7 чи, навіть, 10 мільйонів. Та все ж Україна не зламалась і зараз з гордо піднятою головою говорить про пережите.

На прикладі сіл, що нині входять до складу Батуринської об’єднаної територіальної громади, хочемо наголосити на сильних сторонах українців, які дали можливість вистояти та зберегти правдиву пам’ять про ті часи. Хоч Бахмацький район Чернігівської області, до складу якого тоді входила Батуринщина, характеризувався як «менш вражений харчовими труднощами», але люди і тут страждали та помирали від голоду.

Селянам батуринського регіону більше пощастило з багатими природними умовами в порівнянні з іншими селами Бахмацького району. Це підтверджують і спогади очевидців, які пережили Голодомор. Рятували ліси, луки (де збирали щавель), озера з рибою, р. Сейм, де селян набирали молюсків («ходили з чугунками до річки і варили ракушки»), на території військових таборів біля Батурина були великі колонії граків («бувало ловили їх по цілому мішку»). Їли лободу, цвіт акації, липове листя та бруньки, кропиву, пагони трави, квіти конюшини, різні корінці. Корова, якщо її не відібрали активісти, була порятунком для селянських родин.

Доля селян залежала і від морального рівня місцевого керівництва. Становище голів колгоспів, сільрад було вкрай складним. Пер...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике