Без храму...

Сьогодні в моїй Авдіївці - храм. Як правило, від школи до моста вирував ярмарок, авдіївці виглядали храмових, вносячи з сіней та погребів сивий захолод, дістаючи з печей налисники, лисніючі від домашнього масла, голубці та кашу - о, таку кашу, як в Авдіївці на храм, я їв тільки один раз ув Олешні - жовтющу від жовтків, розсипчасту і солодку... А ще пироги викутують із лежанок, вносять "шуби" та всякі новомодні салати, дістають із смальцю ковбаси та ковбики... А головне - це спілкування.

Пригадую, як храмували в нас дядьки та тітки - статечно віталися, ручкаючись, та після розмов про погоду і дорогу, балакали про хазяйство і батько вів братів показувати щось - чи то посаджене, чи то куплене... А після храмового обіду обов'язково щось баба Лисаветка чи мама Софія замотувала кожному храмовому - як правило, це були пироги.

Батьки давно вже спочивають поруч з бабами на мОгилках біля тракторної. Там же й інші родичі - хресний Іван, якого в селі прозивали чомусь Ґенец, його жінка Марія Дем'янівна, тітка Анюта і дядько Дмитро РоманОвичі, баби - якісь далекі родички, що прозивані були іронічно Царицями (так і не вийшли заміж на повоєнному безчоловіччі, а скупі були до черствого хліба замість свіжого), а ще, осторонь - дід Іван, якого вбили партизани. Біля баби Лисаветки - її сестра, баба Мар'я, тої невістка Горпина...

Храмування я починав з провідування родичів. Цього року для мене храму не буде - ковід зробив небажаним візит. А так хотілося сину...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике