Розстріл демонстрації в Новочеркаську 2 червня 1962-го

Радянська влада завжди позиціонувала себе як владу робочих і селян. Але при цьому одних морила голодом, а інших розстрілювала за найменшої непокори.

1962-й рік. Давно розвінчали культ Сталіна, а його самого щойно винесли з Мавзолею, Хрущов оголосив про повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР та про швидку побудову комунізму, Юрій Гагарін побував у космосі – живи та радій. Мабуть саме за цю, парадну сторону багато хто з людей похилого віку згадує епоху СРСР із сльозами на очах.

Однак за кулісами «досконалого і справедливого суспільства» з прийнятим у 1961 році «моральним кодексом будівника комунізму» все виглядало сумно та страшно. Табори знову наповнювались в’язнями, згорталася гласність, переслідувалася інтелігенція, країну накрила нова хвиля закриття й руйнування церков. А ще – грабіжницька грошова реформа 1961-го, зростання цін, падіння життєвого рівня населення.

Тож поки радянська пропаганда захлиналася від епітетів на адресу найдемократичнішого суспільного ладу, в країні раз по раз спалахували масові бунти, що жорстоко подавлялися владою: Подільск під Москвою (1957), Теміртау (1959), Кіровабад, Краснодар, Бійськ на Алтаї, Муром і Александров Володимирської області, Беслан (1961). От тільки про них мало хто знав, бо про такі вади радянського ладу в «досконалому і справедливому суспільстві» говорити було зась. Не писала про них і газета з рішучою назвою «Правда».

Робітників Новочеркаського електровозобудівного заводу...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике