За рахунок честі (Микола Холодний і Георгій Бурсов)

До ювілею свого кумира – відомого поета-сатирика, «класика українського самвидаву», хулителя письменників Миколи Холодного /1939 – 2006/ журналіст / і трохи письменник?/ Георгій Бурсов видав книгу. Під непретензійною назвою «Микола Холодний. Портрет-мозаїка» /ТОВ «Аграр Медіа Груп, 2019/.

Автор – мій давній опонент. Але я вимушений вдатися до такого нерекламного повідомлення. Бурсов за прикладом улюбленого поета вирішив поганьбити усіх незгодних з його героїзацією та геніальністю.

Уже в прикнижковій анотації автор проявляє некомпетентність, запевняючи з пафосом, що «Холодному документально було присвоєно найвищої категорії звання від КДБ – «ворог народу». Мав би знати, що цей політичний термін вийшов з офіційного вжитку для звинувачення ще в середині 50-х років.

Можна і треба було б сперечатися, чи справді «серед українських поетів 60-х – поч. 70-х рр. більшого за Миколу Холодного ворога СРСР не існувало». Але Бурсов належить до того рідкісного типу опонентів-впертюхів, на яких докази не впливають.

Ігноруючи елементарні правила етикету, він умисно вибирає з епістолярії Холодного найбільш неприємні вислови про знайомих письменників. Так, Володимир Забаштанський – «сліпе, безруке нещастя», Дмитро Іванов – «перелицьований чернігівський комсомолець», Григорій Клочек – «Олійниковий славослов», Віктор Грабовський – автор «недолугих колимських віршиків». А Івана Дзюбу після допитів «потрібно вести до баби-шептухи, щоб вилила переля...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике