Говірки Бузько-Інгульського межиріччя

У літературному світі Миколаєва сталася яскрава подія. Видано унікальну працю, робота над якою тривала понад 40 років, – «Словник українських говірок Бузько-Інгульського межиріччя» (під загальною редакцією Л.С. Спанатій).
А чи знаєте ви правильне значення слів, які кожного дня використовуєте? Деякі, зі звичних нам, залежно від того, де ви мешкаєте, набувають зовсім іншого значення. Наприклад, майка – може бути сукнею, а кнут – рибою. Літню чоловічу сорочку називають бобочкою, вино із суміші винограду та яблук – молотком, а дитячу соску – дудкою. Одні й ті ж слова у нашому регіоні та, наприклад, на заході країни можуть мати зовсім різний зміст. Наприклад, на Галичині “пляцок” – тістечко, а у нашому регіоні так звуть картопляник. "Нагло" на заході означає "швидко", у нас же – "нахабно". Ми поспілкувалися із укладачкою словника. – Любове Степанівно, авторським колективом укладено унікальний словник, але чому саме говірок?
– Хотiлось сказати на весь світ, що Миколаївська область – це українська земля, освоєння якої розпочалося у ХVІІІ ст. козаками із Запорозької Січі, переважно селянами з усіх куточків України, які розмовляли своєю говіркою, а зрештою сформували степовий говір української мови. Говірка – це розмовна мова одного села. Скільки сіл у Миколаївській області – стільки й говірок.
– Словник присвячено Й.О. Дзен-дзелівському, Д.Т. Кротю, В.П. Токарю. Чому саме цим мовознавцям-діалектологам?
– Імена цих учених – це історія української діалектології, зокрема, й миколаївської. Діалектологія – це наука про говірки, говори й наріччя нашої мови. Й.О. Дзендзелівський – наш земляк, народився у с. Мазурово Кривоозерського району. Він створив на Закарпатті діалектологічну школу, ученицею якої була і я. Уклав «Програму для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови» (1984), що стала фундаментом для розроблення кафедрою української мови Миколаївського державного педагогічного інституту програми-питальника для збору діалектного матеріалу до словника. В одному з інтерв’ю з нагоди 80-річчя Йосипа Олексійовича ужгородський журналіст запитав його: «У вас є послідовники, що займаються лінгвістикою на такому ж рівні, як ви?». У відповідь почув, що є декілька перспективних учнів. Але займатися наукою на належному рівні тепер складно, бо вона не дає матеріальної віддачі. Проте у будь-якому випадку все залежить від конкретної особи. Д.Т. Кроть працював на кафедрі української мови МДПІ до 1979 р. і викладав, зокрема, дисципліну «Українська діалектологія», що за навчальним планом завершувалася двотижневою практикою. Діалектні матеріали, зібрані студентами, зберігалися на кафедрі, ними згодом зацікавився В.П. Токар. Було це у 70-х роках ХХ ст.
– Яка цікава історія створення цього словника! А що ж було далі?
– На початку 80-х років В.П. Токар залучає до активної роботи над словником викладачів кафедри М.Ф. Тимченко, А.П. Супрун, Л.С. Спанатій. Складається програма-питальник, сітка населених пунктів для обстеження, продовжується збір діалектних слів. І вже у 1994 р. машинописний рукопис «Словника говірок Бузько-Інгульського ареалу» було передано у відділ діалектології Інституту української мови НАН України, де його позитивно оцінили і зазначили, що це перша в українській науці і культурі такого типу праця, яка подає докладну інформацію про словникове багатство розмовної народної мови Миколаївщини. Висока оцінка рукопису та прагнення до його вдосконалення і розширення спонукали авторський колектив до співпраці з П.Ю. Гриценком, завідувачем відділу діалектології, а тепер директором Інституту української мови НАН України.
– Понад 40 років роботи – це величезний термін. Хто конкретно керував усім процесом?
– Спочатку керував В.П. Токар. Після його смерті, з 1998 р., М.Ф. Тимченко – завідувач кафедри української мови, а з 2009 р. – ваша співбесідниця. Обіцянку Василеві Петровичу, що доведу словник до завершення, я виконала.
– Як проходив збір лексичного матеріалу?
– Експедиційно студентами і керівниками діалектологічної практики за програмою-питальником, а також заочниками, вчителями української мови і літератури сільських шкіл Миколаївщини.
– Із передмови до словника ми дізналися, що значний обсяг роботи виконували студенти денної форми навчання. Як вони впоралися з таким складним завданням?
– Так, дійсно, студенти робили великий шмат роботи: збирали діалектний матеріал, розписували слова на картки, набирали з рукопису словникові статті на комп’ютер. Працювали – як студенти: одні старанно і сумлінно, а про деяких, як у народі кажуть, – «мовчу і води не колочу».
– Перед нами велика за обсягом і гарно оформлена книга. Чи задоволені ви результатом?
– Посієш жито – то вродить. Щира подяка всім, хто працював на ниві створення цієї книги – «Словника українських говірок Бузько-Інгульського межиріччя».
Катерина Варшавська, Анастасія Борозняк, Максим Шаповаленко, студенти МНУ ім. Сухомлинського.

Источник: Вечерний Николаев | Прочитать на источнике