Різдво із полтавським квестом

У багатьох із нас, так воно складається, є дві домівки: одна – та, де живеш, а друга – та, де народився. Бувати в другій, у батьків, на Різдвяні свята в мене виходило не завжди. Специфіка роботи. Але не тільки тому. З певного часу навіть намагалася оминати такі дні для поїздки: щось у наших полтавських краях робиться в цей період, чого розумом не збагнеш.

«Певний час» має конкретні виміри: якось ми умудрилися дорогою до моєї бАтьківщини двічі за раз пережити небуденні пригоди: спочатку автобус, яким їхали, скочуючись із немаленької гори, не зміг загальмувати й повернути на перпендикулярну дорогу – і на повному ходу полетів прямо. На щастя, кювет виявився неглибоким. На зворотньому шляху кілька днів потому одного з нашої компанії збила машина. Її повело по пухкому снігові, під яким лежала крига. Так ніжно збила: посадила на капот і скинула за кілька метрів у снігову кучугуру. Малий тоді сміявся: ти, тату, летів, як жаба... А вже як котрогось іншого, дуже морозного, Різдва наш рейсовий автобус доїхав з Києва до Борисполя і безнадійно зламався, а водій пообіцяв пересадити всіх своїх пасажирів на інший, який через пару годин приїде – ми вернулися до Києва і вирішили надалі в ці святкові дні сидіти на одному місці. Зрештою, ми наддніпрянці, а не галичани, наші родини не ставляться до святкових ритуалів настільки трепетно і ревно.

Та з часом з'являються в житті обставини непереборної сили, так би мовити. І вже що б ти там собі не думав, а їхати треба.

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике