Троє просто неба

Кажуть, що там, де двоє українців…

Едуард Ціолковський походив із давнього козацького роду Наливайків. Того самого – гетьмана Северина. І дуже цим пишався. Та, здається, доля з самого початку вирішила випробувати на ньому закони опору матеріалу. Живого. «Найтемніші, найсмутніші», як він казав, прикрості тяглися нескінченною лиховісною чередою. Важка хвороба, глухота в дитинстві, відрахування з гімназії за неуспішність, смерть матері, відмова прийняття в технічне училище, заробляння на себе, нещастя в родині, втрата братів, повінь, яка знищила пристрої і рукописи, невлаштованість і неприйняття його світом, втрачання зору, до всього – злоякісна пухлина. Лікарі розвели руками. Тобто медична сфера його прирекла. Тоді він звернувся до ноосфери Володимира Вернадського, в яку глибоко повірив. У царину «вишнього» розуму, де панують закони мудрості й гармонії. Поклався на енергію прани, віддався їй усім серцем і духом.

Ночами піднімався на дах аматорської лабораторії, слухав небо, дихав небом, молився. Тут же записував свої одкровення до зошита «Мрії про землю і небо». Це була втеча від темряви в собі і в оточенні, «гонитва за новим світлом і новим простором».

Рак відступив. Це був знак. Він зрозумів, що небо благословляє його. І вирішив йому віддячитися. Несподівано для всього світу (зрештою, і для нього самого) з’являється славнозвісна «формула Ціолковського», яка відкрила людині дорогу в позамежжя. Закріпила за ним першість у науковому освоєнн...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике