Про нестерті сліди чужих пальців на тілі української політики

Слухав на радіо НВ інтерв’ю Павла Клімкіна. Вразила майже недипломатична прямота та відвертість очільника українського МЗС. Зокрема, щодо відносин з Угорщиною Віктора Орбана. Смію припустити, що отака сміливість зумовлена не одним лиш наближенням виборчого процесу в країні. Радше пан міністр так констатує певну трансформацію, нові віяння в цій частині Європи.

Якщо коротко, стають помітними невдачі негласних домовленостей і «договірняків» навколо України, які були напередодні та в перші місяці російсько-української війни. Їх, договорняків, напевно було кілька, отих таємних домовленостей – а-ля м’який пакт Молотова-Ріббентропа. І угорсько-українські-суперечки, то не лишень відрижка, посттравматичні болі Тріанону, затаєних, а часом і відкритих мріянь про Велику Угорщину. Напевно, що була їм заповідана ця територія, наша закарпатська земля. – «Беріть собі, нам це поки не треба».

А вже ось підоспів майбутній Томос. І тут я скажу про неочікуваний крах іншого майже зговору – того, що в Гавані, в 2016 році. Щось мені підказує, що малювалась та лінія, роздільна лінія на умовній карті Кирила-Франциска. Інакше б не були б проявлені холодність та майже роздратування Ватикану щодо справ Томосу, що нині в близьких намірах Вселенського патріарха. Про такі настрої Святого Престолу, а радше оточення Франциска, говорить нам, зокрема й доволі цікава доповідь ”Tratti peculiari dell”identita di una chiesa orientale”, що була проголошена секретарем Конгрегації Східних Цер...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике