Селище, що потиху вмирало...

Тут на тротуари виходять лісові стежки, а вулиць практично дві – Танкістів і Артилеристів. Тут частіше зустрінеш людину в камуфляжі, ніж у цивільному. Колись тут були лишень хутори навколо озера, що зветься Гончарів круг. Люди жили вільнолюбиві, що не знали колгоспів, аж до 50-х років минулого століття. Селище Гончарівське, утворене після другої світової війни для потреб Київського військового округу, задумувалося як радянське військове містечко і тому навіть при в’їзді до нього вас зустрічає довга бетонна стіна, за якою відставники набудували хлівів. Щоправда, КПП пофарбоване в правильні кольори і радянської символіки нема ніде, крім хіба оголошення про купівлю колекціонером радянських орденів та медалей.

Гончарівське стало центром об’єднаної територіальної громади одним із перших і не від доброго життя: армію всі попередні керівники держави так доскорочували, що Гончарівське стало потиху вимирати. Першою витримала удар бібліотека, меншала школа… Тепер же це одна з успішних громад області.

Звісно, «допомогла» війна – зростання числа гарнізону, ріст виплат військовим позитивно вплинули і на бюджет громади. Плюс додалися субвенції, які громада, як одна з перших, отримує вже кілька років. Та ще й доплюсувалися, хоч і скромні, бюджети Смолинської та Жеведської сільських рад. А тепер, подумавши і втративши дорогоцінний час, приєдналася Слабинська сільська рада і подумує Максимівська з сусіднього, Козелецького району. Щоправда, остання, маючи мільйон у бю...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике