Амурна історія радянських письменників

У моїй другій мемуарній книжці "Тіні в дзеркалі", що незабаром побачить світ у видавництві "Ярославів Вал", поряд із сенсаційними й гіркими сюжетами з минулого, є й чимало комічних та курйозних історій, що на них завжди багате життя. І життя письменників теж, хоча це ніколи не оприлюднюється в історії літератури і в біографіях майстрів пера. Ось одна з них. Її головний герой - призабутий уже на сьогодні письменник Григорій Кривда.

Ось, скажімо, читаю в довіднику біографічну довідку про дивовижно колоритного й веселого чолов’ягу Григорія Кривду, родом із Київщини, який від 1949 року пов’язав своє життя з Донбасом, репрезентуючи там поміж легіону російськомовних письменників українську культуру. Його повість «Не чужа мати» висувалася на здобуття Шевченківської премії.

Кривда навіть на світлині в довіднику іронічно усміхнений і цим не схожий на поважно серйозних, сповнених віри у власну значущість колег, чиї парсуни видаються спеціально сфотографованими для так званої «Дошки пошани», де виставляли тільки передовиків соціалістичного змагання.

Здається, навіть не фізіономіст, глянувши на Кривду, скаже: це винахідливий витівник, індивід, який просто не вміє бути серйозним. І не помилиться. Я неоднораз зустрічався з Григорієм Феодосійовичем за різних обставин, але не можу пригадати його геть серйозним чи похмурим. Безтурботний усміх, спалах дотепу й свіжий анекдот – таким він і постає в моїй пам’яті.

Одна з його містифікацій голосн...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике