Московська блекота від українського професора

Не знаю як швидко блекота виводиться із людського організму, але, схоже, що блекота ідеологічна, та ще коли напомпована метрополією в колоніальні голови, лишається там надовго, якщо не назавжди.

… Ось професор Михайло Наєнко друкує в «Літературній Україні» свою хай і еклектичну, але все ж на позір патріотичну статтю про московську блекоту, аналізуючи російсько - імперські мотиви в поезії Тараса Шевченка. Звісно, не може пройти мимо шевченківських епітетів «московська грязь», «московська отрута», « московські ребра», що їх скородили списами українські козаки. Але притьма пояснює, наче виправдовуючись перед незримим московським таки цензором: «Все це не присвійні прикметники, а ідеологічні епітети з російсько- імперською символікою, за якою, що дуже важливо, (! – В.Ч) , ніяк не стоїть характеристика народу Росії: для поета цей народ у такому ж пригніченому стані, що й народи інших національностей імперії: молдовани, фіни, кавказці та ін».

Ну, що то за національність «кавказці», можна й не звертати уваги, але оця запопадлива, виправдовувальна позиція професора – щоб не дай же, божечку, не подумали москалі нічого лихого та не запідозрили в нелюбові до великого старшого брата – аж пересмикує. А що пан професор московську культуру вважає вищою – яскраво видно з його панегірика Євгенові Євтушенку, який, виявляється, проявив вельможну милість до нашої культури та на покірливе прохання переклав своєю мовою «Заповіт». Щоправда, професор не пояснює чому московс...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике