Випадок у таксі

Женуся у справах, викликала таксі. Сідаю.
- Доброго дня!
- Здравствуйтє, - каже таксист. – На Нєкрасовскую?
- Так. А ви переселенець?
- Нєт, а пачєму ви рєшілі?
- Ну я до вас українською, а ви мені російською, я й подумала, що ви з Луганська чи Донецька.

Всю дорогу мовчали. Я на задньому сидінні клацала в ноубуці, водій слухав музику.
- Прієхалі, - озирається до мене водій.
- Знову ви до мене російською!
- Та якою ж мені з вами ще говорити?! – вигукує водій і українська в нього звучить абсолютно природньо.
- О, о, продовжуйте, будь ласка, - усміхаюся йому. – У вас гарно виходить!
- З вас 100 гривень, - каже мені водій.

Даю йому гроші, питаю:
- А чому ви українською не розмовляєте?
- Та якось не знаю, - стенає плечима. – Ми ж он в Європу йдемо, там взагалі це неважливо.
- А ви в Європі бували? – питаю.
- Ні.
- Я вам дуже щиро бажаю розбагатіти і поїхати, подивитися світ. Я колись думала так, як ви. Нас так учили, раз демократія - то це свобода. Кожен розмовляє, як хоче. То я Вам скажу, коли я попала в інші країни – це був мовний шок. Я зробила відкриття, що кожна країна дуже береже свою мову. Всі країни прибрали візуальні кордони, їдеш трасою і не розумієш, в якій ти країні, не видно межі, поки не побачиш вивіски і не почуєш розмову людей. Тоді стає все на свої місця. Чітко розумієш в якій ти країні, з мови людей, з написів. Мова – це єдиний маркер, який усіх тепер розрізняє, і його країни стали особливо підкреслювати, максимально прибираючи мішанину з мов.
- Гм. Цікаво. Г...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике