Содом і гангрена

Якщо Він справді є й справді помер за нас, напередодні свят Він дав підказку, як, із ким і в яких стінах відзначати Його народження.

Відмова священика УПЦ МП відспівувати невинне дитя під приводом того, що воно хрещене в «неправильному» патріархаті, остаточно продемонструвала, хто вважає, що «субота для людини, а не людина для суботи» (Мк. 2:27), а для кого Його слова не є інструкцією прямої дії, бо краще, безпечніше й вигідніше виконувати приписи керівництва.

Здавалося б, один окремий, хай і жахливий казус став приводом і для вірян, і для не надто залучених до церковних процесів громадян переглянути своє ставлення до московської церкви, приводом значно переконливішим, ніж багаторічні прямі антидержавницькі прояви, гідні уваги СБУ, ніж численні втручання у виборчий процес, ніж патронат над Антимайданом, ніж принципова відмова шанувати героїв російсько-української війни. Ота «сльозинка дитини»…

Так, Церква — дім Бога, але керують цим домом люди, яким часто-густо не чуже ніщо людське, тому історія християнських церков упродовж двох тисяч років рясніє суперечками, розколами, реформаціями. Тому поняття канонічності в ній дуже й дуже розпливчасте з погляду світського здорового глузду. Що стосується Московського патріархату, то в його легітимності не бракує загальновідомих темних плям: самопроголошена автокефалія XV століття, офіційно визнана східними патріархами аж через півтораста років; перетворення церкви на державний департамент за Пєтра...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике