Земля княжа і Божа

Седнів. Благословенне містечко князів і гречкосіїв, юродивих і лірників, кожум’яків і художників, рибалок і різьбярів, пасічників і дачників-мільйонерів. Земля без показних оздоб, навіть дещо аскетична, зате з прихованою зачарованою елегійністю, яку впізнали ще романтик Довженко і великий імпресіоніст слова Коцюбинський. Недарма сюди стягуються митці з цілого світу. Дивовижна річ – тут, як і під магнетичним Карадагом чи в бескеттях Криворівні, тебе охоплює бажання писати, малювати, співати, творити чи просто мрійно вдивлятися у віддзеркалення небес на водному плесі. Земне й небесне дивним чином зливаються тут водно.

У Седневі загусла тиша і застиг час, заснула Історія на берегах Снови, яку прочани в давнину порівнювали з Йорданом. І ось ти ходиш по згаслих кострищах радимичів, по зарослих оборонних валах, погребальних курганів і весь час здається, що під каблуком дзенькнув зотлілий наконечник стріли, кінська острога чи вудило, чи пластина з кольчуги. В коників, що везуть гарбузи з поля, – короткі половецькі ноги. А в очах дівчат і досі паволока зачаєної туги за чимось незбагненним. Тільки не за тою жорстоко-дикою добою, коли живцем треба було лягати в могилу свого вельможі.

Тут найбільше пам’ятників на душу населення. А самі душі сіверців – статечні, мирні й трішки втомлені. Аякже, тисячоліття звитяги за плечима – і Святославові помагали, і хозарам не піддавалися, і половців розбили, і з Олегом ішли на Цареград, і самого його покарали за зажерливість...

Источник: Всеукраїнська тижнева газета "Сіверщина" | Прочитать на источнике