Рада підтримала запит до Президента щодо присвоєння звання Героя сотенному УПА з Прикарпаття

Верховна Рада підтримала запит народного депутата Тараса Батенка до Президента України щодо присвоєння звання Героя України легендарному сотенному УПА Мирославу Симчичу за героїчну збройну боротьбу з окупантами, багаторічну підтримку і захист політв'язнів-побратимів у сталінсько-брежнєвських таборах, активну роботу з національно-патріотичного виховання та за видатні заслуги перед державою.

За направлення запиту проголосували 234 з 314 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі.
Довідково:
Мирослав Симчич народився 5 січня 1923 р. у с. Вижний Березів Станіславського воєводства (тепер Косівський район Івано-Франківської області). Закінчив 7 класів "Рідної школи" у с. Нижній Березів. У 1939–1942 рр. навчався у вечірній школі с. Середній Березів. У 1940 р. вступив до Юнацтва ОУН. 1942 р. зарахований до Коломийського архітектурного технікуму. В 1943 р. за наказом районного провідника теренової сітки ОУН "Орла" покинув навчання і прибув у І-й курінь Української народної самооборони (УНС). 20 серпня 1944 р. закінчив вишкіл у старшинській школі "Ґреґіт" і отримав звання чотового. Восени 1944 р. відправлений на Буковину у сотню "Криги" вишколювати новобранців. Пізніше переведений у Яблунівський (тепер Косівський) район у сотню "Мороза". Наприкінці 1944 р. повернувся до рідного села, став чотовим Березівської сотні УПА. На поч. 1945 р. на чолі сотні УПА брав участь у бою біля с. Космач, де упівці розгромили батальйон радянських військ генерал-майора Миколи Дергачова.

У грудні 1948 р. під час виконання службового завдання (перевірки зимових криївок) разом з упівцем Петром Томичем ("Ченцем") потрапив у засідку і після 9-годинного бою був заарештований більшовиками. Перебував у тюрмі м. Івано-Франківськ. В березні 1949 р. засуджений Івано-Франківським Військовим трибуналом до 25 років таборів. Ув’язнення відбував на Колимі. У грудні 1953 р. засуджений за ст. 59-3-16 ("лагерний бандитизм") до 25 років таборів без врахування попередніх 5 років ув’язнення. 1955 р. за побиття бригадира покараний ще на 5 років тюрми закритого типу. У 1956 р. спеціальна комісія переглянула 17 справ політв’язнів, серед яких і справу М. Симчича. П’ятнадцятеро в’язнів звільнили, а М. Симчич відбував покарання ще 7 років у м. Тайшет. Після трьох років ув’язнення у Тайшеті вивезений до Мордовії. 1963 р. він був звільнений. 30 січня 1968 р. знову заарештований за так званими "нововиявленими обставинами". У грудні 1969 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанову від 1956 р. За рішенням Верховного суду СРСР від 20 січня 1970 р. скерований відбувати покарання за вироком 1949 р. У 1982 р., не виходячи на волю, визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст. 187-І КК УРСР до 2,5 років таборів «за наклепи на радянський державний і суспільний лад». Звільнений у 1985 р. У квітні того ж року повернувся до рідного села. Мешкає у м. Коломия Івано-Франківської області. Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом "За заслуги" ІII ступеня.

Источник: paralleli.if.ua | Прочитать на источнике