Прем’єр буде багато
У день відкриття 73-го сезону в Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі відбулася прес-конференція, на якій художнє керівництво розповіло про творчі плани колективу.
На театральний сезон, що розпочинається, припадають три великі ювілеї видатних українських діячів: 150-річчя Бориса Грінченка, двохсотріччя Тараса Шевченка, а також 100 років з дня смерті Лесі Українки.
- До дня народження Грінченко ми готуємо його драму «Степовий гість», - розповів директор театру Михайло Кошовий, - плануємо відновити постановку про Тараса Шевченка «Поет і княжна», яка вже ставилася у нашому театрі, а також хочемо поставити його драму «Назар Стодоля». Є в задумі поетичний вечір за творами Тараса Шевченка та інших українських класиків. Загалом сезон буде насичений прем’єрами.
- В планах нашого театру – робота над п’єсами Миколи Куліша «Маклена Граса» та Едмона Ростана «Сірано де Бержерак», - поділився головний режисер Володимир Московченко. - Звичайно, будемо готувати і традиційне новорічне шоу.
Художній керівник театру Михайло Голубович також розповів про свій творчий вечір. 21 листопада видатному акторові виповнюється 70 років.
- Скоріш за все, творчий вечір відбудеться трохи пізніше за сам ювілей. Ми плануємо розбити його на два дні – приблизно 23 і 24 листопада. Чому так? Скажу відверто, важко приймати привітання п’ять годин поспіль, і я цього не хочу. Тому ми зупинились на такому варіанті: у перший день покажемо виставу «Адель», а у другий – будемо, як то кажуть, підводити підсумки.
Керівництво театру вважає, що Луганськ поступово перетворюється на театральне місто.
- В останні роки зали на всіх прем’єрах заповнені, і що дуже радує – молодь почала ходити до театру, - сказав Михайло Кошовий. - Ми працюємо на належному професійному рівні, у нас практично кожного дня йдуть вистави – це можуть дозволити собі далеко не всі навіть славетні театри. А про якість нашої роботи можуть сказати лише глядачі, які, як то кажуть, «голосують ногами». Якщо люди йдуть на спектаклі, значить, їм подобається.
Кохання, пісні та біль Марусі
Сезон відкривала вистава «Маруся Чурай» за однойменним романом у віршах Ліни Костенко. Самі творці цієї постановки визначили її жанр як «містерія понівеченої душі» - і довели на сцені справедливість своєї заяви.
На прем’єру прибула постановча група, запрошена з Херсону для співпраці з колективом нашого театру. Це режисер-постановник Сергій Павлюк, балетмейстер Юрій Бусс, художник-сценограф і художник по костюмах заслужений художник України Ольга Гоноболіна та хормейстер заслужена артистка України Ружена Рубльова.
Самі гості зізналися на прес-конференції, що навіть режисер через свою зайнятість рідко буває на всіх прем’єрах, а щоб уся група у повному складі приїхала на перший показ вистави – це велика рідкість. Причиною такого винятку херсонці називають талановитість наших акторів і те захоплення, яке викликав результат їхньої творчої співпраці.
- Це кльово! – виніс свій вердикт режисер-постановник. Учасники групи зробили приємний для Луганська висновок: «Маруся Чурай» у виконанні акторів нашого театру, напевне, краща з постановок української класики, що робив Сергій Павлюк.
А хормейстер Ружена Рубльова сказала, що на генеральній репетиції навіть не стримала сліз.
- Я спілкувався з Ліною Костенко через її дочку за допомогою Інтернету, - розповів Сергій Павлюк. – Авторка не лише дала згоду на постановку її дітища, але і дозволила «кромсати» текст, Без цього роман у віршах неможливо було б втілити на сцені – це була б постановка на 5-6 годин.
Після режисерського чаклування частини тексту були переставлені місцями, а сам твір скорочено. Але, звичайно, поетичні рядки лишилися недоторканними.
Те, що глядачі побачили на сцені, важко описати словами. Я, як прихильниця творчості Ліни Василівни, була «зацікавленою особою» - зіпсованого твору режисерові та акторам просто не вибачила б. Але Сергій Павлюк нас не обманув - це дійсно було «кльово», незабутньо, відчайдушно і надзвичайно талановито.
Монологи та діалоги між героями «Марусі Чурай» так живо оформлені костюмами, декораціями та музикою, що здавалося, ніби ми справді опинилися в тогочасній Полтаві і стали свідками трагічної історії кохання, зради й убивства, що скоїла з відчаю Маруся. Ці «справжні» епізоди обрамлені невеличкими пісенними сценами з великою кількістю несподіваних символів, які надавали дійству на сцені враження якоїсь інопланетності. Воїни з крилами, воїни з деревами замість облич і чавунцями замість шоломів, воїни з чорними мішками на головах… І білі дерева, багато білих дерев, як втілення епіграфу до вистави: «Я на планеті дерево людське. Мене весь час підрубують під корінь». Від такого контрасту просто відбирає мову.
Гра акторів була на дуже високому рівні – мабуть, неможливо виділити з них когось, хто грав би гірше чи краще. Але від себе можу сказати – здається, саме так я їх і уявляла, читаючи колись «Марусю Чурай».
Сильний і трагічний образ Марусі втілила у життя Наталя Недоступ – її проникливі монологи доводили людей до сліз. Зал починав плакати не лише у фіналі, а й кілька разів під час усієї вистави.
Була у спектаклі й маленька Маруся – Вікторія Бордюгова. Вона «по-дорослому» зіграла свою роль – теж досить трагічну і похмуру. Коли маленька дитина, граючись лялькою, розповідає про те, як катували і вбивали її батька-козака, це просто продирає до кісток.
Не менш яскравим виявився і Гриць Бобренко у виконанні заслуженого артиста України Олександра Реді. Він розмовляє зі своєю коханою в її спогадах, живе у минулому, у картинах, які з’являються у пам’яті Марусі й відтворюються на сцені.
Колообіг часу постав перед нами хлопцем з колесом від возу, що символічно відмічав своїми появами проміжки часу.
Загалом на сцену театру вийшов, мабуть, весь акторський склад. Окрім основних героїв, яких у Ліни Костенко і так досить багато, у великій кількості були задіяні другорядні персонажі.
Глядачі почули чимало українських пісень, виконаних наживо акторами театру. Причому у більшості своїй це були не ті твори, які ми добре знаємо і часто чуємо. Ружені Рубльовій вдалося віднайти для постановки рідкісні й прекрасні композиції, а ті, що знайомі нам, подати у новій обробці.
Танці, що супроводжували дійство, можна назвати скоріше акробатичними номерами. Український гопак у виконанні хореографічної групи театру отримав би позитивну оцінку на конкурсі професійних танцювальних колективів.
Полотно вистави було цілісним і яскравим, і жодна з його деталей не викликала сумнівів у своїй доречності. Як вірно сказав Сергій Павлюк, успіх твору залежить не лише від постановника, а і від трупи, бо саме вона перетворює задуми режисера на видимі картини. І у день прем’єри нашої «Марусі Чурай» вперше за весь час відвідування театру я побачила, як постановча група низько кланяється акторам.
Богдана ГАЙВОРОНСЬКА.
Фото Ігоря КАШУБИ.
Источник: Ракурс + | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Сезон відкрито зі сльозами на очах"