«Степові не вистачає тільки лісу і води, щоб назвати його благословенним краєм». Ці слова Віктора Петровича Скаржинського назавжди запали в душу після того, як ми, учні Першої української гімназії, побували у Трикратах.
Історія нашого краю дуже багата і цікава. І велика подяка тим людям, що полюбили наш жаркий, сухий і вітряний південь і працювали не тільки зберігаючи цей райський куточок, але й примножуючи його красу.
Нещодавно наш клас їздив у с. Трикрати. Майя Анатоліівна, класний керівник, обіцяла нам пречудову подорож. Так і сталося. Нас здивувала краса лісу і каньйонів. Чисте повітря. Спів пташок. Шелест листя. Розмаїття рослин. Чудернацькі скелі. В каньйоні річки Мертвовод ми насолоджувались ковдрою ароматного чебрецю, гіркотою полину і реліктовим рідкісним чагарником мерингії. А як цікаво розказувала нам екскурсовод Світлана Василівна Бойчук, яка показувала багато пам’яток природи. Ось дерева, які ще давно насадив Віктор Петрович Скаржинський. Якраз завдяки його зусиллям ми і бачимо нині цей земний рай. Колись, у 18 столітті, на лівому березі Південного Бугу знаходились землеволодіння дворянина генерал-майора Петра Михайловича Скаржинського, батька Віктора Петровича. Біля 140 років на площі від с. Мигії до с. Трикрати господарювала велика родина. Степ приборкували лісонасадженнями, садами, озерами, штучною рікою, оранжереями, облаштовували багату квітучу садибу.
Про один із дубів, а саме про Дуб Кохання, нам розповіли легенду, яку ще чув від селян Віктор Петрович. Ще давно на цьому дубі було гніздо лебедів, які були дуже закохані один у одного. Одного дня лебідь полетів шукати їжу, а лебідка залишилася висиджувати маленьких пташат. Але в той момент лебедиху поранив яструб, і вона більше не змогла літати. А коли прийшов час відлітати у теплі краї, лебідь і маленькі лебедята покинули гніздо. Лебедиху залишили, тому що вона більше не могла піднятися у небо. Повернувшись із вирію, лебідь з пташенятами побачив у гнізді кісточки коханої . Він ліг на ті кісточки, обійняв їх крилами і... помер від розриву серця. З тих пір цей дуб і називається Дубом Кохання.
В Актовському каньйоні ми побачили нагромадження великих гранітних скель і валунів. На його вершині знаходиться кулясте заглиблення, що нагадує гніздо крупного птаха. Наш екскурсовод казала, що це було найулюбленіше місце Віктора Петровича. Місцеві жителі називають це місце Голубине Гніздо Скаржинського, бо Віктор Петрович звідси завжди подовгу милувався польотами голубів. А колись у його голуб’ятнях гніздилось не менше 300 птахів.
Ще про одну легенду нам повідала Світлана Василівна і показала Скелю Диявола. Давно-давно жив диявол, який хотів висушити Чорне море. Але Нептун не дозволив йому це зробити і захистив море. Роздратований диявол дуже розсердився на бога морів і сказав: «Хто торкнеться цієї скелі, той буде мати силу диявола».
Але добрий Нептун перетворив диявольську скелю на звичайну.
Протягом всієї подорожі ми купалися у річці, лазили по скелях та збирали різні гірські породи й мінерали, робили фотографії. Насолоджувались красою навколишнього середовища. Мені дуже хочеться, щоб і вам передалося наше захоплення і гордість за нашу малу Батьківщину. Запрошуємо всіх поринути у історію і географію с. Трикрати і дізнатися більше про «живу легенду півдня» – Віктора Петровича Скаржинського!
Анна Нікітіна, учениця 1(5)-А класу Першої української гімназії.
Источник: Вечерний Николаев | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Стежками Скаржинського"