Чому росіяни добивали своїх поранених
Я не військовий і не маю воєнного досвіду. Але накопичив і мушу висловити певні спостереження та спробувати їх проаналізувати. Йдеться, звичайно, не про військову справу як таку. Тут мова про спостереження за особливостями людської поведінки, — наразі за поведінкою ворога. А вже ці поведінкові особливості визначають і те, як ворог воює.
Село Левковичі (Чернігівський район, Михайло-Коцюбинська громада) під час вторгнення агресора в березні було окуповане. На околиці села перебувала велика кількість російської військової техніки.
15 березня Збройні Сили України завдали ракетного удару в місце скупчення техніки окупантів. Наслідком удару були вибухи боєкомплекту й пожежа, а також загибель і поранення російських солдатів.
Жителі Левковичів, чиї домівки розташовані найближче до згарища, протягом кількох годин чули стогін поранених, що долинав з того місця.
Ввечері місцеві жителі бачили, як ворожі військові ходили згарищем і стріляли, спрямувавши стволи стрілецької зброї донизу. Після пострілів стогін припинився. Пострілів чули не менше десяти.
Очевидці припускають: таким чином російські військові добивали своїх поранених співслужбовців.
Перша група важливих обставин:
Поблизу Левковичів працював російський рухомий військовий госпіталь.
Передова лінія оборони на той час була розташована не менш ніж за 15 кілометрів від Левковичів; відповідно після ракетного удару вже не було безпосередньої загрози для розташованих тут російських військових, і у них не було потреби швидкого відступу.
Виходячи з цього росіяни могли надати медичну допомогу пораненим. Це було б безпечно, на це було достатньо засобів і був час. Тому міркування “добили, щоб ті не мучилися” — не працюють.
Добили, щоб добити.
Друга група важливих обставин:
У Левковичах за свідченнями селян перебували російські військові різних національностей: умовно слов’янського походження, представники сибірських народів і народів Кавказу.
Російські військові неодноразово висловлювали неприязнь до своїх співслужбовців — представників “чужих” етнічних груп, не приховуючи цього від сторонніх (відповідно про це є свідчення місцевих жителів).
Війська агресорів заходили до села кількома хвилями. В різних підрозділах могли переважати представники різних етносів.
Ці обставини роблять імовірними: внутрішню ворожнечу між російськими військовими (наприклад, різних національностей); можливість приховати злочини проти своїх співслужбовців — тим більше під час швидких ротацій: безпосередній командир покриває, а підрозділ передислокується, і “кінці в воду”.
Холоднокровне вбивство своїх же солдатів — це, по-перше, злочин. Більше чи менше, але той, хто так робить — теоретично ризикує колись понести за це відповідальність. По-друге, це суперечить здоровому глузду: навіщо вбивати співслужбовців і послаблювати свою ж армію?
Отже російський військовий іде заразом і на порушення законів/наказів, і на порушення логіки. Чому?
При цьому запитанні дуже часто українці (зокрема й ті, хто позиціонує себе як аналітик, як експерт) потрапляють у глухий кут і здебільшого просто констатують: дії російських віськових — злочинні й абсурдні.
Тобто, іншими словами, українські експерти часто відмовляються розуміти ворога. Мовляв, абсурд — він і є абсурд. Який глузд можна шукати в безглузді?
Але давайте повернемося до того, з чого почали. Щоб перемогти ворога — його треба зрозуміти. Навіть коли це огидно й морально неприйнятно — все одно зрозуміти ворога треба.
Слід зробити таке припущення:
Російські військові порушують закон не аби лиш його порушити. Вони порушують закон або наказ, щоб виконати якийсь інший наказ.Так само вони порушують логіку не аби лише вчинити щось абсурдне. Вони порушують логіку, тому що діють за якоюсь іншою логікою.
Отже треба реконструювати ті накази і ту логіку, якими керуються російські воєнні злочинці. Це цілком зрозуміло: так само слідчий часто мусить реконструювати спосіб мислення злочинця, щоб розкрити злочин.
Спробуємо.
Найбільш фахові, поінформовані та інтелектуально розвинені керівники в рф (серед олігархів, чиновників, військових) або передбачали розвиток подій при відкритому вторгненні рф в Україну, або принаймні в перші ж дні вторгнення зрозуміли: війська рф перемогти в Україні не зможуть. Якщо путінська держава не переможе — вона зазнає поразки. Якщо вона зазнає поразки — в рф почнеться внутрішнє протистояння, ймовірний переворот, ймовірна громадянська війна.
Тому вже з перших днів відкритого вторгнення російські магнати стали системно використовувати війну в Україні насамперед для досягнення своїх цілей всередині рф — як поточних, так і перспективних цілей.
Тобто до протистояння всередині рф треба готуватися, міркують російські чиновники вищих рангів та олігархи. Як готуватися? Одна з головних складових підготовки — створити собі велику й агресивну групу підтримки. Тобто згуртувати людей, які будуть цього посадовця або олігарха захищати. Найбільш надійні способи створити для себе групу підтримки:
1.Завести велику кількість населення в безвихідне становище.
2.Дати ілюзію виходу, порятунку, і пов’язати цей вихід-порятунок з особою посадовця або магната, щоб ця велика група населення дивилася на даного чиновника чи на олігарха як на свою єдину надію.
3.Налаштувати цю групу населення — свою “групу підтримки” — вкрай вороже, агресивно до всіх навколо: налаштувати не тільки проти всього світу за межами росії, а й проти всіх “чужих” всередині самої росії. Таке посилення протистояння всередині росії, як не дивно, вигідне водночас і регіональним “царкам” (бо “свої” гуртуються проти “чужих”), і центральній владі рф (бо населення стає розпорошеним і не може об’єднатися для протидії центральній владі — за принципом “розділяй і володарюй”).
4.Практично головний для них пункт: зробити так, щоб рядові росіяни захищали посадовця або олігарха не тільки через залежність від нього, а ЩИРО. Тобто щоб вони захищали не стільки путіна, пригожина, кадирова абощо, скільки СЕБЕ.
Усі чотири цих пункти виконуються одним махом, якщо організувати масове знищення на війні в Україні російських солдатів.
Це дає масову втрату молодих чоловіків (загиблих — сотні тисяч, інвалідів — мільйони), тому залежність кожної родини від держави в рф стає вже не просто сильною, а тотальною (тобто виконуються пункти 1 та 2).
Далі, якщо російського військового вбив інший російський військовий (добив пораненого “нацмена” або, стоячи в “заградотряді”, розстріляв того, хто тікав з передової), — тоді виконується пункт третій: родичі загиблого будуть ненавидіти представників іншого етносу вже не просто через застарілу історичну ворожнечу, а й з особистих причин.
І зрештою четвертий пункт: той, хто розстрілював своїх співслужбовців, а також його родичі будуть усе життя як мінімум під трьома загрозами:
а)покарає Україна та міжнародна правоохоронна система,
б)помстяться родичі та земляки тих, кого він убив;
в)його “здадуть” ті, хто має на нього компромат — документи про його діяльність (влада, військові командири, спецслужби, свідки).
Отже для мільйонів росіян головним мотивом, щоб захищати владу, стає намагання або уникнути відповідальності за особисті злочини, або вберегти від такої відповідальності своїх родичів.
Таким чином, справа не в тому, що росіяни зомбовані. Вони бояться за себе особисто й хочуть уникнути особистої відповідальності.Чим довше триває війна, чим більше жертв — тим сильніше вони бояться за себе особисто.
Це дуже важливо враховувати.
Бо ми думаємо — і в більш здоровому суспільстві так воно і є — що розумний воєначальник прагне менше втрачати своїх солдатів.
Але тут інший випадок. Російські воєначальники не просто не бережуть своїх солдатів.
РОСІЙСЬКЕ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНЕ КЕРІВНИЦТВО НАЦІЛЕНЕ НА ЗБІЛЬШЕННЯ ВТРАТ СВОЄЇ АРМІЇ. ЦЕ ЇХ ПЛАН. ЦЕ ЇХ ПРОГРАМА ДІЙ.
ТІ ВЛАДНІ КЛАНИ, ЯКІ НАЙБІЛЬШ ВПЛИВОВІ В РФ, БУДУТЬ ДОТРИМУВАТИСЯ ТАКОЇ ПРОГРАМИ ДІЙ НЕЗАЛЕЖНО ВІД ТРИВАЛОСТІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. САМЕ ТОМУ, ЩО ЇХ ЦІЛІ СТОСУЮТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ САМОЇ ВІЙНИ, А Й ПОВ’ЯЗАНІ З ПРАГНЕННЯМ ЗБЕРЕГТИ ВЛАДУ В РФ ТА НАКОПИЧЕНІ БАГАТСТВА.
ВІДПОВІДНО ПОДАЛЬШІ ВІЙСЬКОВІ ОПЕРАЦІЇ І СУПУТНІ ДІЇ В ЦІЙ ВІЙНІ РОСІЙСЬКЕ КЕРІВНИЦТВО БУДЕ СПРЯМОВУВАТИ ТАКИМ ЧИНОМ, ЩОБ ВТРАТИ В ЇХ АРМІЇ БУЛИ БІЛЬШИМИ.
Олексій МАСЛОВ
Повністю аналітику автора читайте на його Фейсбук- сторінці
Село Левковичі (Чернігівський район, Михайло-Коцюбинська громада) під час вторгнення агресора в березні було окуповане. На околиці села перебувала велика кількість російської військової техніки.
15 березня Збройні Сили України завдали ракетного удару в місце скупчення техніки окупантів. Наслідком удару були вибухи боєкомплекту й пожежа, а також загибель і поранення російських солдатів.
Жителі Левковичів, чиї домівки розташовані найближче до згарища, протягом кількох годин чули стогін поранених, що долинав з того місця.
Ввечері місцеві жителі бачили, як ворожі військові ходили згарищем і стріляли, спрямувавши стволи стрілецької зброї донизу. Після пострілів стогін припинився. Пострілів чули не менше десяти.
Очевидці припускають: таким чином російські військові добивали своїх поранених співслужбовців.
Перша група важливих обставин:
Поблизу Левковичів працював російський рухомий військовий госпіталь.
Передова лінія оборони на той час була розташована не менш ніж за 15 кілометрів від Левковичів; відповідно після ракетного удару вже не було безпосередньої загрози для розташованих тут російських військових, і у них не було потреби швидкого відступу.
Виходячи з цього росіяни могли надати медичну допомогу пораненим. Це було б безпечно, на це було достатньо засобів і був час. Тому міркування “добили, щоб ті не мучилися” — не працюють.
Добили, щоб добити.
Друга група важливих обставин:
У Левковичах за свідченнями селян перебували російські військові різних національностей: умовно слов’янського походження, представники сибірських народів і народів Кавказу.
Російські військові неодноразово висловлювали неприязнь до своїх співслужбовців — представників “чужих” етнічних груп, не приховуючи цього від сторонніх (відповідно про це є свідчення місцевих жителів).
Війська агресорів заходили до села кількома хвилями. В різних підрозділах могли переважати представники різних етносів.
Ці обставини роблять імовірними: внутрішню ворожнечу між російськими військовими (наприклад, різних національностей); можливість приховати злочини проти своїх співслужбовців — тим більше під час швидких ротацій: безпосередній командир покриває, а підрозділ передислокується, і “кінці в воду”.
Холоднокровне вбивство своїх же солдатів — це, по-перше, злочин. Більше чи менше, але той, хто так робить — теоретично ризикує колись понести за це відповідальність. По-друге, це суперечить здоровому глузду: навіщо вбивати співслужбовців і послаблювати свою ж армію?
Отже російський військовий іде заразом і на порушення законів/наказів, і на порушення логіки. Чому?
При цьому запитанні дуже часто українці (зокрема й ті, хто позиціонує себе як аналітик, як експерт) потрапляють у глухий кут і здебільшого просто констатують: дії російських віськових — злочинні й абсурдні.
Тобто, іншими словами, українські експерти часто відмовляються розуміти ворога. Мовляв, абсурд — він і є абсурд. Який глузд можна шукати в безглузді?
Але давайте повернемося до того, з чого почали. Щоб перемогти ворога — його треба зрозуміти. Навіть коли це огидно й морально неприйнятно — все одно зрозуміти ворога треба.
Слід зробити таке припущення:
Російські військові порушують закон не аби лиш його порушити. Вони порушують закон або наказ, щоб виконати якийсь інший наказ.Так само вони порушують логіку не аби лише вчинити щось абсурдне. Вони порушують логіку, тому що діють за якоюсь іншою логікою.
Отже треба реконструювати ті накази і ту логіку, якими керуються російські воєнні злочинці. Це цілком зрозуміло: так само слідчий часто мусить реконструювати спосіб мислення злочинця, щоб розкрити злочин.
Спробуємо.
Найбільш фахові, поінформовані та інтелектуально розвинені керівники в рф (серед олігархів, чиновників, військових) або передбачали розвиток подій при відкритому вторгненні рф в Україну, або принаймні в перші ж дні вторгнення зрозуміли: війська рф перемогти в Україні не зможуть. Якщо путінська держава не переможе — вона зазнає поразки. Якщо вона зазнає поразки — в рф почнеться внутрішнє протистояння, ймовірний переворот, ймовірна громадянська війна.
Тому вже з перших днів відкритого вторгнення російські магнати стали системно використовувати війну в Україні насамперед для досягнення своїх цілей всередині рф — як поточних, так і перспективних цілей.
Тобто до протистояння всередині рф треба готуватися, міркують російські чиновники вищих рангів та олігархи. Як готуватися? Одна з головних складових підготовки — створити собі велику й агресивну групу підтримки. Тобто згуртувати людей, які будуть цього посадовця або олігарха захищати. Найбільш надійні способи створити для себе групу підтримки:
1.Завести велику кількість населення в безвихідне становище.
2.Дати ілюзію виходу, порятунку, і пов’язати цей вихід-порятунок з особою посадовця або магната, щоб ця велика група населення дивилася на даного чиновника чи на олігарха як на свою єдину надію.
3.Налаштувати цю групу населення — свою “групу підтримки” — вкрай вороже, агресивно до всіх навколо: налаштувати не тільки проти всього світу за межами росії, а й проти всіх “чужих” всередині самої росії. Таке посилення протистояння всередині росії, як не дивно, вигідне водночас і регіональним “царкам” (бо “свої” гуртуються проти “чужих”), і центральній владі рф (бо населення стає розпорошеним і не може об’єднатися для протидії центральній владі — за принципом “розділяй і володарюй”).
4.Практично головний для них пункт: зробити так, щоб рядові росіяни захищали посадовця або олігарха не тільки через залежність від нього, а ЩИРО. Тобто щоб вони захищали не стільки путіна, пригожина, кадирова абощо, скільки СЕБЕ.
Усі чотири цих пункти виконуються одним махом, якщо організувати масове знищення на війні в Україні російських солдатів.
Це дає масову втрату молодих чоловіків (загиблих — сотні тисяч, інвалідів — мільйони), тому залежність кожної родини від держави в рф стає вже не просто сильною, а тотальною (тобто виконуються пункти 1 та 2).
Далі, якщо російського військового вбив інший російський військовий (добив пораненого “нацмена” або, стоячи в “заградотряді”, розстріляв того, хто тікав з передової), — тоді виконується пункт третій: родичі загиблого будуть ненавидіти представників іншого етносу вже не просто через застарілу історичну ворожнечу, а й з особистих причин.
І зрештою четвертий пункт: той, хто розстрілював своїх співслужбовців, а також його родичі будуть усе життя як мінімум під трьома загрозами:
а)покарає Україна та міжнародна правоохоронна система,
б)помстяться родичі та земляки тих, кого він убив;
в)його “здадуть” ті, хто має на нього компромат — документи про його діяльність (влада, військові командири, спецслужби, свідки).
Отже для мільйонів росіян головним мотивом, щоб захищати владу, стає намагання або уникнути відповідальності за особисті злочини, або вберегти від такої відповідальності своїх родичів.
Таким чином, справа не в тому, що росіяни зомбовані. Вони бояться за себе особисто й хочуть уникнути особистої відповідальності.Чим довше триває війна, чим більше жертв — тим сильніше вони бояться за себе особисто.
Це дуже важливо враховувати.
Бо ми думаємо — і в більш здоровому суспільстві так воно і є — що розумний воєначальник прагне менше втрачати своїх солдатів.
Але тут інший випадок. Російські воєначальники не просто не бережуть своїх солдатів.
РОСІЙСЬКЕ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНЕ КЕРІВНИЦТВО НАЦІЛЕНЕ НА ЗБІЛЬШЕННЯ ВТРАТ СВОЄЇ АРМІЇ. ЦЕ ЇХ ПЛАН. ЦЕ ЇХ ПРОГРАМА ДІЙ.
ТІ ВЛАДНІ КЛАНИ, ЯКІ НАЙБІЛЬШ ВПЛИВОВІ В РФ, БУДУТЬ ДОТРИМУВАТИСЯ ТАКОЇ ПРОГРАМИ ДІЙ НЕЗАЛЕЖНО ВІД ТРИВАЛОСТІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. САМЕ ТОМУ, ЩО ЇХ ЦІЛІ СТОСУЮТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ САМОЇ ВІЙНИ, А Й ПОВ’ЯЗАНІ З ПРАГНЕННЯМ ЗБЕРЕГТИ ВЛАДУ В РФ ТА НАКОПИЧЕНІ БАГАТСТВА.
ВІДПОВІДНО ПОДАЛЬШІ ВІЙСЬКОВІ ОПЕРАЦІЇ І СУПУТНІ ДІЇ В ЦІЙ ВІЙНІ РОСІЙСЬКЕ КЕРІВНИЦТВО БУДЕ СПРЯМОВУВАТИ ТАКИМ ЧИНОМ, ЩОБ ВТРАТИ В ЇХ АРМІЇ БУЛИ БІЛЬШИМИ.
Олексій МАСЛОВ
Повністю аналітику автора читайте на його Фейсбук- сторінці
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
