Жодного співчуття

Декілька місяців тому брав уасть в "спілкуванні" з полоненим росіянином. Майже дитяче обличчя, прострелені ноги, груди, живіт. Але стабільний і досить говірливий. "Заставілі, пашол в магазін за хлєбушкам - забралі на вайну..." Коротше - так чеше, аж сльоза на око набігла би. Але не набігла. Бо на телефоні його ж селфі-відосик "Прівєт, Катюха! Єдєм x@xлов мачіть!.."

Це в продовження допису про "На західному фронті без перемін" Ремарка.

Прекрасний твір. Але окупант є окупант: жодної емпатії в мене він не викликає. Без різниці, у формі якої країни він окуповує чужу землю і яка мотивація ним рухає.

Після цієї війни в прийдешніх поколінь має лишитись два почуття: наші нащадки мають їх ненавидіти, їхні - мають нас боятись.
Цього досить.

Юрій ПОЛІЩУК