реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Стара варязька дорога до Чернігова

...Стара варязька дорога нагадуватиме ріку — поодинокі зупинки між Києвом та Черніговом матимуть не меншу подібність із причалами та пристанями й тому тоді, коли хтось невидимий або ж непомічений із того сонмища подорожніх, які завантажилися до темнуватого та прохолодного мікроавтобусного черева чи то у Броварах, чи то ще навіть у Києві, або бронзовий та світлоокий хлопчина із важким та квадратним рюкзаком армійського крою, або приземкувата літня жінка без шиї, продираючись крізь салон маршрутки, вузький та підвладний важкій дорожній хитавиці, проситиме водія зупинитися десь поблизу бічної дороги, що впадає до центральної магістралі, біля високих воріт темного та високого гаю, чи то поблизу золотавої та сивої стежини, що вестиме до цегляного та гостроверхого цегляного будинку, що стоятиме в оточенні сизих надвисоких ялин, то ця подібність із річковою подорожею та із зупинкою на смарагдовому дрібноводді поблизу одного із населених островів стане хіба що сильнішою та відвертішою й людина, або хлопець або вже немолода жінка залишать сталевий ковчег, що йде проти течії й обпікаючи босі ноги свої завжди студеною прибережною водою, неспокійною та бистрою водою, яка може збити з ніг та потягнути за собою до глибинних та донних, кромішніх ям, добереться до свого острова або ж до своєї дочірньої ріки, що доправить його або її до невидимої, але вже близької отчої пристані й цей острів й ця пристань поглинуть їх й за декілька хвилин до наступної зупинки, до наступного якоря, який буде кинуто поблизу наступного острову та наступної пристані, про цих людей забудуть, але їхні довершенні та бездоганні двійники воскреснуть десь у пітьмах та шепотах фургоноподібного та чотирьохколісного ковчегу й нагадають про себе хрипким та майже нечутним проханням зупинитися на черговому дрібноводді поблизу чергового острову чи то поблизу чергового злиття двох пажерливих рік, там де чергові сизі дерева та чергові гостроголові оселі чекатимуть на своїх мешканців. Втім, подібних прохачів та подібних примар ніколи не буває небагато, адже більшість людей, що сповнюють собою незатишний та тісний трюм маршрутки, прямує саме до Чернігова — їхнє плавання завершиться лише тоді, коли почнуться передмови Чернігова, коли почнуться бездонні дубові та ясенові хащі, які настільки глибокими, що поодинокі людські оселі, що трапляються серед них видаються такими, що висять високо, дуже високо над невидимою землею; коли почнеться твердий та оманливо незборимий міст понад Десною, коли промайне смарагдовою та синьою млою сама Десна й коли триглавим імперським маяком проступить десь у напівсвітлій вже чернігівській далині хмароподібна й, водночас, фортечна твердиня Катерининської церкви, яка почне збільшуватися й забирати собі усі розмови та усі погляди тих людей, що зійшли на борт у Києві й мають зійти на суходіл вже у Чернігові...

Ігор СКРИПНИК



Теги:дорога, Київ - Чернігів, Ігор Скрипник, Катерининська церква, есеї


Читайте також



Коментарі (0)
avatar