Містика містка

Вчора їздив на горову садибу за калиною. І, звісно, провідав свій калиновий місток. Не з калини він, та все ж «закалений». Походив туди-сюди, як та коза-дереза. Без потреби, але так годиться з мостами. Постояв. Птахів уже нема, послухав щебетання потічка. Поміркував. Над водою гарно думається. Гадки бистріші й свіжіші. Й поетичніші.

Ой догнав же літа свої в калиновім мості.
«Вернітеся, літа мої, хоч до мене в гості».

Згадав і Конфуцієве: «Світом правлять не слова й закони, а знаки й символи».

… Мостити місток (які зріднені слова!) взявся Цибатий Василь із Нижнього кінця. Вкопав у два береги два валуни, поклав на них просмолені дубові бервена. Зрубав вільху, що пила з цього ж потічка. Напиляв товстих дощок, настелив, аби ледь торкалися одна одної. "Аби їм не тісно, бо вільшина й суха п’є воду». Примостив пручень із молодої акації. Нарізав у забережині східці. Тоді роззувся, запалив огарок свічки і покропив мостини навхрест воском – «закалив лавку». Цяпнув і у воду – і поточина понесла гарячі пластівці у безвість.
«Будете в спеку поливати, жеби лати не потріскалися. Восени змітати мокрий лист, а взимі – згрібати сніг».
«Овва, то це не місток мені, а я йому маю служити руками?»

«Не лем руками, а й ногами. Якщо ним не ходити, то дерево струхлявіє і мостик опаде. Й забере ‘го вода, як і той, що передше тут був, коли нико не жив…»

От і ходжу, з бережка на бережок, єднаю, замикаю ці два світи – видимий і невидимий. Бо ж мости, вважали волхви, є межами між протилежними місцями, станами.

… Немає вже Василя-майстра. Багато що вмів і знав чоловік. Шкодую, що не встиг йому розповісти про те, чому на мостах вибивали «сторожові знаки». І що означали слова «перекинути місток через прірву», «шукати переправу», «навести мости», «спалити мости», «побудувати міст за ніч», «жити під мостом», «золотий міст», «райдужний міст», «яворовий міст», «волосяний міст», «мечів міст», «ослячий міст». І чому в давнину «мостовики» належали до виборної касти. А давньоримське слово «понтифік» – це верховний жрець, «Будівничий мостів». Той, що мостить міст у містичний світ (які споріднені слова!), з’єднує земне й небесне, плотське й духовне, тлінне і вічне. Тонка, як волосина, гостра, як вістря меча, між ними грань...

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Різнотрав'я".