Одеські міфи з єврейським акцентом

Ще в одеському міфі дивує те, що більшість його "візитних карток" і "балакучих голів" - не одесити.

Марк Бернес ніжинець, і зіграв смішного одесита та заспівав про Костю-моряка, ні разу в Одесі не бувши. Як і автори пісні, які засадили Французький бульвар черьомухой.

Михайло Водяной, в миру Попандопуло, - з Харкова, і потрапив у Одесу через Львів, з яким Одеса "махнулася театрами": музкомедії одеситам, радянської армії львів'янам. І шо я в тібя такой влюбльонний?

Половина рака маленького, але по три - Віктор Ільченко - з Воронезької області.

Маска-шоу Георгій Делієв - з Нової Каховки.

Ну і останнє, Олег Філімонов - не одеський, а миколаївський джентльмен, як виявилося.

Начебто нічого дивного не мало би бути, велике приморське місто і мало би бути центром тяжіння для усіляких талантів, але варто хоч трохи пожити в Одесі, щоб зіштовхнутися з проявами гіперпотужного одеського шовінізму, в порівнянні з яким усі корєнниє кієвлянє - перший клас, третя чверть. Мабуть саме мімікрія примушувала доєжджаючих особливо гротескно підсилювати єврейський акцент і називати його одєскім язиком. А Делієва - взагалі перейти на пантоміму.

При цьому уродзьонні одесити повним ходом засвоювали акцент московський, бажано в Москві.

Мені не було потреби прикидатися, бо я був херсонець, а херсонськими в Одесі лякали матросів. Зараз прийдуть херсонські пацани і залишать вас без роботи.
- Так я і є херсонець.
- А, що я вам казав, вони вже тут!
Відмовлятися від такої репутації було шкода.

Антон САНЧЕНКО