Про сексизм і Анну Керн

Тут один анонім, що заховався за наліпкою "Сівер Шалан" запропонував у Сосниці поставити пам'ятник Анні Керн, а заодно і Карамзіна там зобразити, і Крилова, і навіть російських імператорських осіб. Це він написав у газеті "Час", яку в електронному варіанті я передплачую і вам раджу...

Так ось - ця Анна Керн (дівоче прізвище - Полторацька, померла як Маркова - Виноградська), що нею був однохвильово захопився Алєксандр Пушкін. Він багато ким захоплювався, м'яко кажучи, але саме цій нашій землячці присвятив знамените "Я помню чудное мгновенье...".

Ну, в нього це було "мгновенье", одне із багатьох, і добре, що сосничанка Полторацька відкинула його. Бачила бо пустоту...

Але я про інше - про малоросійство. І не тільки.

З першим, думаю, всім зрозуміло - подумаєш, написав їхній поет вірша нашій заміжній, до речі, землячці. І ото вся слава?!

А ось інше - що за манія поклоніння жінкам, яких мали чужоземні чоловіки? То Ольгу з Ніжина, яку Пікассо мав за одну зі своїх жінок, восхвалять цілим романом у видавництві Малковича, то з Роксоланою Лісовською носяться, що була сексуальною рабинею султана. Так тая Настя хоч стала політикою Османської імперії керувати і, зрештою, довела її до загибелі - вільно чи невільно помстилася за своє рабство.

А що ці жінки - що Ольга у Пікассо, що Анна у Пушкіна?! Може, досить восхваляти жінок тільки за те , що вони жінки? !

Та й щось я не чув, щоби ставили пам'ятники Катерині Рильскій, Ользі Франковій чи навіть Клементині Черчілль, а тільки їх чоловікам ...

Василь ЧЕПУРНИЙ