Українці - не поляки і не прибалти...

Бачу, що френди з цікавістю читають інтерв'ю Павла Казаріна. Я теж. Багато цікавих і глибоких думок.

Але на початку є засаднича для тих, хто не дуже цікавиться історією, помилка - "В 1991 году Украина получила независимость не потому, что мы сбежали из тюрьмы, а потому что тюрьма вокруг нас рухнула. Независимость просто свалилась нам в подставленные ладошки. Мы за нее не боролись в последние два десятилетия перед распадом Союза так, как это делали граждане Польши или стран Балтии".

Це просто не так. Польський досвід - так, зовсім інакший, там була мільйонночленна "Солідарність" і ще тисячі опозиційних об'єднань і режим, який ізолював лідерів на маленькі терміни, а часом просто садив під домашній арешт.

А тепер подивіться на терміни, який в цей самий час давав КГБ українцям - Стус - 15 років, Лук'яненко - 15, Маринович - 12, Литвин - 15, Овсієнко - 15, Сокульський - 15, Михайло Горинь - 15 і так далі. Таких прикладів з неможливими для польських реалій термінами - сотні. І це ті, кого посадили за 8-10 років до краху совка.

Балтійський досвід - теж мимо, у 1970-1980-х рр. там не було руху опору, сильнішого за український. Просто можна подивитись, скільки балтійців сиділи в таборах у 1980-х - одиниці. Але там були нації, які чітко розуміли, що вони не росіяни і які сприймали місцевих росіян і інших мігрантів як чужинців і окупантів. Тому в двох державах Балтії були ухвалені наджорсткі закони про негромадян, які не отримали права голосу.

Українці боролись до останнього і сильніше за інші республіки СРСР. Проблема в насєлєнні та якості еліт. Але це вже довша розмова.

Вахтанг КІПІАНІ