Дозрілість

У розмовах із Федорцьом здебільшого запитував я, а він відповідав. Тепер розумію, що часто ставив запитання, на які немає відповідей. Але він їх знаходив. І набагато глибші, мудріші, ніж мої запитання. Якось, повертаючись з похорону родича, Федорцьо повернув до мене – з вулиці крізь живопліт видно, коли пишу в дворі під яблунею.

«Чому він помер?» – запитав я механічно.
«Помер, бо вмерлося».
«Хворів?»
«Як і всі».
«На що хворів?»
«На хворобу».
«Мабуть, старий був?»
«Дозрілий», – відповів, піднімаючи яблуко.
«Скільки мав років?»
«Точно не скажу. Знаю, що був молодший за свого вітця і старший за свого сина».
«Най Бог прийме душу», – сказав я.
«А куди Йому діватися. І їй…»
Я слухав, намагаючись виглядати засмученим. Але стримати сміх було ще важче. Федорцеві теж.

"Збирання попілинок".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ