14 ЛИСТОПАДА Президент України звільнив Романа Лубківського з посади голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка й одразу призначив на це місце літературознавця й академіка Миколу Жулинського.
Київська преса вже потрактувала таке рішення глави держави як реакцію на чвари в середовищі Шевченків­ського комітету. Багато його членів буцімто навіть написали заяви про вихід із комітету, не погоджуючись із критеріями, за якими останніми роками присуджували премію. Хотів покинути його й сам Микола Жулинський. Але, як бачимо, не поталанило...
Увільнення від “шевченківських проблем” попереднього голови пан Жулинський тактовно пояснив побутовою невлаштованістю останнього в Києві, станом здоров’я та бажанням самого Романа Лубківського. Відтак львівське мистецьке середовище втратило потужного лобіста у столиці. Хоча в цій справі складно вгадати, де загубиш, а де знайдеш.
Микола Жулинський обіцяє відмовитися від практики “всенародних обговорень” кандидатур претендентів і їхніх робіт. Натомість запрацюють експертні комісії, які впродовж року моніторитимуть культурні здобутки нації, відстежуватимуть справді резонансні твори. Що ж, схоже, нарешті й ми винайдемо велосипед. Якщо знову не переможуть протекціо­нізм, зв’язки, прихована солідарність “старперів”, які по черзі наділяють почесними званнями одне одного.
Хоча, відверто кажучи, всі ці кадрові перестановки та позірні новації в Шевченківському комітеті – звичайнісінька бюрократична шарпанина. Ця державна інституція не спроможна реально впливати на культурне життя, на більш масове зацікавлення українським мистецтвом.
Спробуйте, скажімо, запитати пересічного українця про найкращу, на його думку, українську книгу року? Мабуть, ліпше не ризикувати.
Міф про українців як націю, що читає найбільше в Європі, нині став схожим на брехливий комплімент. Ми ще вряди-годи щось дочитуємо, поспіхом і неуважно, з тривожними думками про те, чи не втратимо завтра ро­боту, чи дотягнемо до наступної зарплатні, чи вдасться заощадити на одяг дітям... Наші культурні запити вже давно стали скромними, а в тіні економічної кризи вони можуть щезнути зовсім.
А тому від новин про зміни в Шевченківському комітеті навряд щось додасться українській культурі, яка так і не вийшла з піке падіння. Адже від перестановки доданків, як відомо, сума не змінюється.
Василь Терещук

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике