Коли задзвонив телефон, я відразу не зрозуміла, хто телефонує, а почувши, що мене запрошують на телепередачу «Свобода на Інтері», розгубилася. Чомусь не вірилось, що ось так просто можна потрапити на телепередачу. Та невдовзі сумніви розвіялись, і я дала згоду на поїздку до Києва. Група із Вінниччини — сім чоловік із різних куточків області. На вокзалі нас зустрічали представники Інтеру, посадили у комфортабельний автобус і повезли до готелю «Турист», де, хоч і з невеликими труднощами (не всі з нашої групи були в списках), поселили у зручні кімнати. Номер, який дістався мені та пенсіонерці Ганні з села Карпівка Могилів-Подільського району, на 18 поверсі, з вікна видно чудовий міський краєвид. Невдовзі ми вирішили поїсти і завітали до кафе-ресторану готелю. Запахи були смачними, хоча ціни кусалися. Витративши кошти, які нам видали на обід, з новими силами почали чекати призначеного часу зустрічі.
О 17.30 всі групи, які приїхали на телепередачу, а це 200 осіб, зібралися в холі готелю. Крім нас тут були також гості телепередачі «Свобода Шустера». Подумалося: напевно, заради свободи стільки витрат...
На вулицях Києва у цей час затори, так звані «пробки», тому до кіностудії ім. Довженка, де відбувались зйомки телепередачі, добралися із запізненням. Часу на каву, чай, які були приготовлені на зразок шведського столу, не вистачало часу. Тому, здавши верхній одяг, одержали (в обмін на паспорти!) пульти для голосування і пройшли в студію, обладнану у великому павільйоні за допомогою тимчасових перегородок, похідних складних незручних стільців, декорацій, які переливалися під світлом софітів, створюючи респектабельний вигляд. Було лячно, скрізь «гуляли» протяги, тому на питання: «Чи не холодно?» всі дружно відповіли: «Так!», забувши, або не знаючи, що коли включать всю апаратуру, буде спека із протягами.
Мені видали №120, сусідці — №165, отже, сиділи всі порізно. Моє місце було у другому ряду, а хто потрапив у перший ряд, з тими проводили додаткову роботу, попереджаючи, що саме їх будуть питати під час ефіру. У павільйон зайшов Єгор Бенкендорф, який почав проводити репетицію, навчав, як користуватися пультами. Технічна група, молоді юнаки, схожі на учнів старших класів, допомагали їх налагодити.
Коли залишилося ще трохи часу до ефіру, Єгор почав нас «розважати» своїми унікальними можливостями, що стало для мене відкриттям. Адже я пам’ятала передачі Єгора-гумориста, який умів розсмішити і розіграти будь-кого, а також репортажі відважного оператора, що побував у найгарячіших точках світу, талановитого режисера, а ось продемонстровані здібності тепер дивували і захоплювали. Без будь-якої підготовки Єгор рухав предмети на відстані, викликав льодовий потік повітря, який холодив долоні, «читав» думки людей, загадуючи їм із невідомих джерел слова, які потім легко відгадував. Так, дивуючись, ми не помітили, як пройшов час. Почали приходити учасники передачі. Як нас навчили, ми їх вітали оплесками, не зважаючи на політичні погляди і переконання.
Ведучим цього випуску передачі був Юрій Луценко, який перебував у піднесеному настрої, залюбки спілкувався із присутніми, по-особливому тепло привітався із Віталієм Кличком і Олександром Пономарьовим, шанобливо — із Леонідом Кравчуком і Олександром Волковим, запрошеними експертами.
Економічна тема телепередачі була поділена на три блоки: чи вплинуть вибори у США на економіку України; що потрібно Україні: «сильна рука» влади чи політична конкуренція; чи повинні багаті платити більше податків за бідних. У обговоренні брали участь представники всіх фракцій Верховної Ради України.
Розпочалася телепередача. На трьох великих табло з’явилася відома заставка, яка протягом ефіру іноді змінювалася зображеннями ведучого, або кадрами фільму чи таблиці. А ось картинку, яку бачили телеглядачі, на екранах не транслювали, тому зрозуміти, зображення якої із 8 камер, розташованих на знімальному майданчику, вибрав оператор для подачі в ефір, було неможливо.
Темп програми, запропонований ведучим, був динамічний, перемежовувався цікавими репліками, доречним гумором. Юрій Віталійович, як умілий диригент, давав можливість усім представникам фракцій висловити свою думку, коректно зупиняв, налаштовував на відвертість, не втрачаючи основну лінію теми. Тільки Анна Герман не хотіла «підкоритись» ведучому, перетягуючи ковдру на себе, не знаю чи увійшло це до ефіру (на жаль, я передачу так і не побачила), але глядачі криками з місць: «дайте послухати», «помовчіть», «тільки ваше мелеться», «соромно» — допомогли ведучому приборкати норовистого депутата. Була не згодна і одна глядачка, яка зірвалася з місця і кричала, що «помаранчевих» треба гнати від влади, що це ганьба, до чого вони довели країну. Депутати від Партії регіонів, радісно посміхаючись, аплодували. До розгніваної жінки підійшов Бенкендорф, перекинувся з нею декількома словами, дав їй пляшку води, і до кінця передачі вона була спокійна і всім задоволена.
Під час рекламних пауз нікому не дозволялося виходити, а якщо комусь вдавалося вийти, він вже не потрапляв на своє місце, а чекав наступної паузи, які чомусь у студії проходили миттєво, а не так довго тягнулися, як коли сидиш вдома перед телевізором. Депутатів під час пауз опікали охоронці, а глядачі на своїх місцях розминали ноги, шиї і спини від довгого і незручного сидіння.
Коли зйомка закінчилася, почали роздавати автографи і фотографуватися. Піддавшись загальній ейфорії, взяла декілька автографів, але, дійшовши до Герман, передумала отримувати її розчерк пера, не пробачивши їй фразу: «Навіщо вам якісь сильні руки, ось подивіться на цю сиву голову (показала на Л.Кравчука), нам треба такі розумні голови». На що хотілося відповісти: «Напевно, ви, пані, не волочили «кравчучку», яка ще й зараз пригинає нас донизу. Легко зараз повчати, коли все успішно розвалили, треба тоді було бути розумними головами». Але я не сказала цих слів, які пекли зсередини. Мене душив кашель, піднялася температура (напевно, далися взнаки різкі зміни температурних режимів у приміщенні).
Дісталися до готелю після другої години ночі. Змучені лягли спати, а вранці чекав сюрприз: один квиток на всю групу, потяг до Вінниці о 16.46. Поснідавши, вирішили розділитися, молодь залишилася погуляти по Києву, забравши квиток, а всі решта за свій кошт повернулися вранці додому. Ось так напружено і повчально пройшла моя поїздка на телепередачу «Свобода на Інтері». Розклонували цю колись популярну передачу, яка перетворилася на комерційні проекти, когось збагачуючи, комусь піднімаючи рейтинг, а простий люд знову вміло використали як чергову декорацію.
Наталія ПРИСЯЖНЮК

Источник: "Місто" Вінницька щотижнева газета | Прочитать на источнике