Вулиця Грабовської – у Староміському районі.
Валентина Грабовська(1926-1944) – підпільниця під час окупації фашистами м. Вінниці у роки Великої Вітчизняної війни.
На Виселках за станцією Вінниця, в старому дерев’яному будиночку, жила Валя Грабовська. Після закінчення 8 класу Валю прийняли в комсомол, чим вона дуже пишалась. І тут почалася війна. Вінницю зайняли фашисти, які започаткували в місті суворі порядки. Щодня — облави, обшуки, розстріли… Та що могла вдіяти вона, п’ятнадцятирічна? Залишалось лише ховатись, щоб не вивезли у рабство до Німеччини.
Допомогла випадковість. У них в хаті поселився квартирант, у якому Валя впізнала одного з командирів Вінницького гарнізону. Політрук Сергій Ягодов працював вантажником на вокзалі, змінивши прізвище на Яхонтова. Сергій спочатку давав дівчинці легкі завдання: розвідати обстановку, взнати новини, передати записку, а згодом вона стала для підпільника найкращою помічницею.
Минув час, разом із Сергієм Ягодовим Валя Грабовська та її двоюрідна сестра Галя Кудряшова стали розвідниками і зв’язківцями партизанського загону імені В.І. Леніна. Валя часто їздила у напрямку Жмеринки, де на продукти, сіль вимінювала зброю для партизанів. Зшила собі широку селянську спідницю, щоб маскувати спеціальний пояс з гранатами. У кошику під сіллю перевозила капсули, вибухівку.
Востаннє Валя побувала у загоні в січні 1944 року. Дівчина відчувала, що надто пильно придивляється до неї сусід, який співпрацював із гітлерівцями, але треба було виконати ще одне важливе завдання, тому смілива трійця повернулась у місто.
Вранці їх схопили. Довго били, катували. Коли Валя безсило падала, тягли за волосся, все допитуючись про зв’язки із партизанами. Вона мовчала. Знову побої. Потім — камера. Посадили у в’язницю і матір, і дев’ятирічного братика Толю. Перевернули всю хату, де знайшли щоденник, якому дівчинка довіряла свої думки, любов і ненависть. Всім своїм серцем Валя ненавиділа ворогів: «Я борюсь з фашистами, як умію», а понад усе любила рідне місто, людей: «Як хочеться бачити всіх щасливими…»
…8 березня 1944 року їх вивели у двір. Надворі пахло весною! Вони взялися за руки і …заспівали. Так із піснею на вустах загинула юна вінничанка, яка бажала нам щастя.
Наталія ПРИСЯЖНЮК,
оглядач історії
рідного краю

Источник: "Місто" Вінницька щотижнева газета | Прочитать на источнике