Чи так вирішують проблеми?

Чому все так? Все робимо поспіхом, не радимося, намагаємося проблему «закопати». Як говориться: «Геть з очей, геть з серця»! Вже давно доведено, що голос совісті можна і не почути, навіть, проживши все життя. Ті, хто не хоче знову чути голосу совісті, не читайте цю статтю. Вона для тих, хто хоче жити у мирі та злагоді з собою, кому не соромно за те, що він робить. Проблемою стала трагедія, яка відбулась 14 липня 2018 року на комунальному підприємстві Миколаївської міської ради «Центр захисту тварин». Її частково насправді вже «закопали». Вірніше, не «закопали», а спалили у крематорії 70 беззахисних собак. Але на згарищі залишився попіл. У прямому сенсі. І з цим вже нічого не зробити, нема кому оплакувати цей попіл. Тим паче, що цей попіл безпритульних. До того ж, не людей, а собак. Але, все ж таки, «братів наших менших». Такого попелу, скажете ви, рахувати не перерахувати, скільки людство себе пам’ятає.
Так-то воно так. Але людство від початку свого існування еволюціонує, проходить певний етап розвитку та робить величезний стрибок у прогресі. Все завдяки розуму. А в серці залишаються все та ж любов до рідних, повага до друзів, радість від успіхів, сум від втрат. Щасливою є та людина, яка все це відчуває і завжди знайде розумне рішення! Суть не в тому, як ви ставитеся до тварин. Є свої принципи, норми та правила. Хтось одного разу став об’єктом нападу цих самих собак, наприклад. І все життя дивиться на них з ненавистю. Добре, якщо тільки дивиться.
Є таке поняття — збіг обставин. Багато хто з нас пам’ятає такі фільми, як «Білий Бім — чорне вухо» та «Хатіко». І фільм, що нещодавно викликав дуже позитивний вибух емоцій - «Життя та мета собаки», де головний герой сказав: «Немає поганих собак. Є погані люди. Бо від них залежить усе». Поміркуйте. Частково це так. Собака повністю залежить від людини. Як, у принципі, будь-яка домашня чи інша тварина. А як щодо свиней, корів, курей, скажете ви? І це теж питання з багатьма крапками…
З того часу, як людство себе пам’ятає, як про це свідчать наскальні малюнки, перші слова, а з часом і письмові джерела, собака була постійним супутником людини. Сьогодні для одних собака — це іграшка, для інших — вартовий, охоронець, рятувальник, поводир, транспортний засіб. А для деяких – «ходяча страва». Хто як звик! Звички дуже важко змінювати. Дійсно, ми ж не можемо змінити деякі племена канібалів, що живуть у різних куточках світу. Моторошно!
Відомий письменник Екзюпері сказав, що ми відповідаємо за тих, кого приручили. Ось вам і коріння проблеми. Якщо не нести відповідальності за те, що, взявши тваринку, награвшись з нею досхочу, можна просто її викинути, або скалічити, або, не дай бог, вбити... У багатьох країнах світу, до речи, за це передбачене штрафування та кримінальна відповідальність. Мало хто замислюється, що, залишивши собаку, кота на вокзалі та поїхавши світ за очі, ми лишаємо живу істоту. А вона нам довіряє і буде чекати до останнього. Або, зав’язавши мішок зі своїм «другом», ми просто кидаємо його у воду або під колеса машин, або..., або...
Інколи дивуєшся жорстокій фантазії людини. І не треба пафосних висловлювань типу «європейське суспільство», «європейські цінності». Насамперед, ми живемо у людському суспільстві, ми проповідуємо людські цінності. Особливо, якщо ти людина публічна. А ще найвід-повідальніше, якщо ти людина, якій довіряють своє життя, життя рідних та своїх підопічних. І не можна одним підписом забирати 70 життів варварським способом, хоча й керуючись буквою закону. І при цьому спокійно спати, посміхатися, гратися зі своїми дітьми, які полюбляють тварин.
Якщо бути об’єктивними, наше суспільство має спиратися на існуючі закони, в даному випадку спрямовані на захист від страждань і загибелі тварин, захист їх природних прав та укріплення моральності й гуманності суспільства. Тільки поміркуйте: моральність й гуманність суспільства. Навіть, якщо це стосується такого жахливого акту, як евтаназія.
Звісно, дві такі речі, як гуманність і евтаназія не сумісні. Але, коли законом прописана гуманна евтаназія тварин — це й означає заборону жорстоких методів знищення. Повірте, це не наш засіб вирішення проблеми, яку, можливо, заживо спалили.
Не робіть все поспіхом. Радьтеся. Це стосується життя!
Марія Антоніаді.

Источник: Вечерний Николаев | Прочитать на источнике